СМОЛОГОВИЦЬКА ГІМНАЗІЯ

152 річниця від Дня Народження Лесі Українки

Кожен край народжує свого поета, сподіваючись виявити себе через його слово. 152 роки тому на вкраїнському небосхилі спалахнула нова яскрава зірка з доти нікому невідомим іменем.

ЇЇ життя – це легендарний подвиг жінки , яка втілює в собі силу і мудрість, талант і щиру душу.

Не стерлась райдужна сторінка,

Не вмерла пісня лісова,

Безсмертна Леся Українка

Була і є повік жива.

Такою зіркою була видатна поетеса Леся Українка.За вікном зима. Ось у таку пору 25 лютого 1871 року народилася Лариса Петрівна Косач. Народилася вона в Новоград- Волинському в інтелігентній родині.

Леся Українка жодного дня не сиділа за шкільною партою, не відповідала біля дошки, не бігала з ровесниками гучними коридорами. Вчителями її були мати-письменниця Олена Пчілка, батько – юрист Петро Антонович, книги і життя.

Читати Леся навчилася в чотири роки, шестирічною почала писати, а в п’ять добре грала на фортепіано.

Жила сім’я Косачів на Волині. Дівчинку вражала бідність селян, селянських дітей, з якими вона дружила. Були вони неписьменні. Це дуже дивувало малу Лесю, і вона вчила їх грамоти.

У Лесі було двоє братів – Михайлик і Микола, і три сестри – Ольга, Оксана, Ізидора. Діти жили дружно. Для менших Леся була і вихователько, і наставником, і вчителькою.

Леся була милосердною до всього і до всіх. Їй хотілося захистити зайченя від вовка, билинку від негоди, подружку від хвороби, людину від зла.

А зло зустрічалося не тільки в казках, книжках. Вона бачила його в житті. Коли дівчинці було 9 років, заарештували її улюблену тьотю Елю. Тяжко вона пережила цю звістку .А згодом написала вірш «Надія».

Леся була музично обдарованою дитиною. Це помітив композитор Микола Лисенко ,з сім’єю якого дружили Косачі.

Леся швидко переймала народні пісні, співала, записувала їх. Вона шанувала історичне минуле свого народу.

Дуже любила Леся бувати на ярмарках, спостерігати народні свята й весілля. Взимку 1881 року на святі Водохрещі Леся застудилася. З цього часу й починається її тяжка, виснажлива боротьба з хворобою.

У листі до бабусі Леся пише: «Я ніколи не буваю здорова, бо завжди рука болить. Перш я мазала руку йодом і мочила в солоній воді. Але від йоду дуже шкіра злазить, то я тепер не мажу».

Я дуже слаба, - писала Леся, але ходила на Шевченкові роковини і там читала вірші.

Пізніше Леся згадує в своїй поезії про тяжку хворобу.

Коли Лесі було 13 років, у неї назбиралось вже кілька віршів, і мати, порадившись з дочкою, добирає їй псевдонім Українка і публікує в журналі вірш «Конвалія». Відтоді і пішли по всьому світі прекрасні поезії, підписані цим гордим, ніжним і красивим іменем – Леся Українка.

Чому Українка? Та тому, що в сім’ї панували українські звичаї. Часто це викликало здивування: «Як то може бути, щоб у сім’ї дворян усе було отаким мужицьким?»

Леся знала, що українському слову доводиться боротись за виживання.

Лесина хвороба – туберкульоз кісток, прогресувала. Лікарі порадили їхати на лікування до моря. Тепле південне сонечко давало їй сили, а безкрає синє море дарувало музику віршів.

Вона написала чудову казку «Лісова пісня» про лісову мавку, яка любила все живе.

«Лісова пісня»-це шедевр Лесі Українки. Це твір про силу, життєвість, гармонійну красу і творче безсмертя народу.

Тяжка була в Лесі Українки доля. Кілька операцій витримала вона. Доводилось ходити в гіпсі, зі спеціальним апаратом, на милицях. Це завдавало нестерпних мук. Але вона мужньо повторювала, що буде «серед лиха співати пісні».

Батьки докладали всіх зусиль, щоб допомогти дочці. Лікування у Києві, солоні ванни у Литві, грязьові лимани на Одещині, купелі в Криму, клініки у Відні.

Але де б не була поетеса, завжди тужила за рідним краєм, у її думках зринав образ України.

Леся Українка пройшла прекрасне і складне життя. Їй доля подарувала щастя залишити свій слід на землі, на якій народилася та яку прославила. Її називають: Одержимою, Співачкою досвітніх вогнів, Квітка Ломикамінь, Дочкою Прометея. А вона- зірка, яка спалахнула і згасла.

1 серпня 1913 року в курортному містечку Сурамі, що в Грузії, перестало битися її серце. Тіло великої дочки українського народу було перевезено в Київ і поховано на Байковому кладовищі.

Світ опускався на коліна,

Камінний вік хилився ниць,

І прилітала Україна

До мертвих Лесиних зіниць.

Над всі недолі та потали,

Над страсті всі та над бої,

Безсмертя Лесине вростало

В народ, що породив її.

І квола невисока жінка

Лице підводила бліде,

Народжувалася Україна

Для світу, що над смерть гряде.